Це починається непомітно і виглядає навіть у чомусь нешкідливо — мовляв, усі ми не святі, з ким не буває. Прикрикнув, наговорив гидоти… Вибачився. Злегка штовхнув… Сказав, що погарячкував і був неправий. Засадив ліктем на сімейному застіллі — сама винна, не потрібно було мудрувати й різко відповідати його матері…
Ляпас за пригорілу кашу, ляпас за танець із колегою на вечірці. Перший стусан, другий, третій… Зламане ребро. Теж поки що перше. Чергове бурхливе примирення. Напевно, не варто все ж таки носити цю обтислу спідницю. Сльози, пошматовані листи, заяви, спалені фотографії, перелякані діти, високий тиск, сусіди, які стукають у двері посеред ночі, дільничний, “потрібно купити окуляри більші”, знову невчасно закінчився тональний крем, “ну, доця, б’є, значить, любить, терпи”, болить низ живота, “куди ти підеш із дітьми?”
Замислюватися про жахливість свого життя жінка починає тоді, коли в неї з’являється неприємний рефлекс: щоразу, коли чоловік простягає до неї руку, вона здригається. Стискається в ліжку, торкнувшись ненароком його тіла. Боїться попросити винести сміття, заїхати в аптеку, купити обновку. Коли вулицею вона йде, не піднімаючи очей, удома з дітьми розмовляє пошепки й знає, що коли б’ють, треба прикривати голову.
Що робити, якщо чоловік б’є?
Запам’ятайте: вибору немає. Його не можна вмовити, напоумити, умилостивити, заспокоїти, переконати. Не допоможуть священники, чаклуни, психологи. Марно волати до голосу розуму, до почуття обов’язку і совісті. Можна тільки розлучитися. Втекти, зникнути, переїхати в інше місто. Назавжди зникнути з життя тієї людини, яка ставиться до вас, як до бездушної речі. Ні, навіть до речей так не ставляться — все ж таки вони грошей коштують, поломка — прямий фінансовий збиток.
Після того, як Ніну чоловік за загублений мобільний телефон побив ногами (до того, як вона впала на підлогу і знепритомніла, він бив її кулаками, стільцем і пряжкою ременя), вона вирішила, що з неї досить. У травматології, куди її відвезла карета швидкої допомоги, було зафіксовано побої, незабаром порушено кримінальну справу за фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Перші три дні, поки Ніна перебувала в інтенсивці, періодично впадаючи в безпам’ятство, у проміжки просвітлення вона думала про своє рішення і вважала його єдино правильним. Не передумала і в загальній палаті, після візиту свекрухи, погодилася на “слідчі дії”, хоч з вуст слідчого це звучало підозріло і страшно. Зламалася Ніна тільки після того, як з’явився старший син, 15-річний Ігор, і сказав: “Мати, прокинься, що ти робиш. Батька ж у в’язницю замкнуть…”
Читайте також: Як змусити чоловіка зізнатися у зраді
Відпросилася з лікарні, приїхала на таксі у відділення міліції й, шепелявлячи крізь вибиті зуби, сказала, що впала сама. Зі сходів. А з чоловіком вони просто посперечалися, і ніхто її не бив.
Молодий лейтенант справу віддав, але на прощання зауважив: “Знаєте, скільки вас таких щодня зі сходів падає? Тільки в мене на ділянці по півсотні. Декому це так подобається, що вже по двадцять років падають. У мене в самого мати до самої смерті батька падала. Ногу тягає, глуха, бачить погано, на обличчі шрами. Селезінку видалили, нирку підшивали. На правій руці пальці не згинаються. Вона не набагато вас старша, їй 45 років”.
Це ж наш батько
Що виросте з Ігоря? Яким він сам буде чоловіком і батьком? Невже така “благополучна” повна сім’я краща за неповну? Жертвуючи собою, своїм життям і здоров’ям, зберігаючи це щось, що в соціальних службах називають сім’єю, дружина і мати скоює злочин проти своїх дітей. Залякані з дитинства звірята виростають людожерами. Це потрібно пам’ятати.
Не виноси сміття з хати
За двадцять років Ніниного шлюбу її мати й свекруха бачилися не більш як десять разів і навіть тоді примудрилися жодного разу одне з одним не погодитися хоча б у найпоширеніших побутових питаннях. Але — о, диво! – єдиними вони виявилися, умовляючи Ніну, звертаючись до її розсудливості й умовляючи її забрати заяву з міліції.
Коли тебе б’ють, це — соромно. Чому жертва соромиться того, що над нею знущаються? Цей феномен не можна логічно пояснити, але можна зрозуміти: мало кому до душі виставляти своє приниження на загальний огляд. Ну, і, крім того, якщо б’є, значить, заслужила.
Коли Ніна через чотири місяці повернулася додому, у квартирі вже навіть чоловічим духом не пахло — образившись наміром дружини посадити його до в’язниці, він самостійно зібрав речі й пішов. Сам же і подав на розлучення, вимагаючи поділу майна. Тепер, через майже чотири роки після описаних подій, Ніна з трьома дітьми живе у двушці на околиці — дісталася після розміну. Ігор вступив до авіаційного інституту, підробляє, допомагає матері з двійнятами, які нещодавно пішли до школи. Про батька жодних звісток немає, зв’язок із ним перервався.
Автор: Катерина Істоміна
